Тема. Протиставлення мрії і дійсності у ліриці Дж.Байрона
Матеріал на допомогу
«Хотів би жити знов у горах» ідейно-художній аналіз
Збірка: «Години дозвілля» (Hours of idleness).
Тема: протест проти загальноприйнятних норм моралі тогочасної Англії.
Ідея: показ втечі з сьогодення до радісного світу минулого дитинства.
Це внутрішній монолог поета, який живе у духовній пустці, без любові та друзів.
Автор послідовно розвінчує жадані для багатьох людей життєві блага: високе становище в суспільстві, багатство, кохання, спілкування в колі друзів. Він вважає, що ці блага дають лише ілюзію щастя, але забирають те, що має справжню цінність, — свободу, волю. Художні засоби
· Епітети: дітям безжурним, в морях суворих, хвиль розбурханих, Англії пихатій, грізний океан, вертепний галас, втіх нещирих, дух похмурий мій, небо грозове.
· Метафори: серце стало крижаним; тамує келих скорботу й біль; я серцем завжди сирота; в серці в мене стільки льоду; світ лукавства і облуди.
· Порівняння: душа, мов птах прип’ятий; як мені з душного світу, мов голуб до свого кубла, у небо грозове злетіти.
· Риторичні звертання: дай утекти мені, талане, на лано урвищ і горбів; То, Правдо, промінь твій жорстокий вернув мене у ниций світ; А ти, о Жінко, світоч вроди.
· Риторичні запитання: Навіщо ж темрява ховає той знак останньої межі? Де ж друзів коло? Чом не склалась та приязнь вірна і свята?
Самотність, розчарування відчувається у вірші. Саме дика, незаймана
природа, грізна й велична у своїй первозданності, вабить ліричного героя. Він
ладен проміняти вищий світ, де людина не може лишатися собою, а вимушена
лукавити, брехати, пристосовуватися, на життя наодинці з природою, де виявляються
кращі риси людини, відбувається перевірка на міцність
“Мій дух як ніч” ідейно-художній аналіз
Жанр — елегія (елегія (грец. ελεγεία, від έ'λεγοζ — пісня) — вірш, у якому виразно спостерігаються настрої журби, смутку, меланхолії ).
Цикл «Єврейські мелодії»
Основою для написання твору стала історія зі Старого Заповіту про царя Саула та співця Давида. Відомо, що Саул був іудейським царем і жив у XV столітті до н. е., а Давид був пастухом, який переміг силою духа велетня Голіафа. Цар Саул позаздрив славі переможця і хотів убити його, але коли Давид заграв на арфі, злий дух відступив від Саула і дух царя просвітлився.
Тема. Зіткнення суперечливих начал у душі людини, самотність.
Ідея. Показ того, що мистецтво просвітлює душу
Настрій поезії. Вірш дуже емоційно напружений, сумний
Ключові образи твору. Співець, арфа, образ плачу (скорботи). Звуки арфи, її «віщий спів» може розвіяти смуток, вселити надію. Арфа є втіленням мистецтва, що має сприяти духовному відродженню.
Художні засоби
· Епітети: «останній час», «віщий спів», «перший звук»;
· метафори: «глас арфи воркує і тішить слух», «надія в серці спить», «розпадеться серце», «поки мозок не згорів»;
· порівняння: «мій дух як ніч»; вигуки: «О, грай скоріш!»;
·
риторичне
запитання (кінець вірша).
Тема. Дж.Г. Байрон - англійський поет-романтик, фундатор течії байронізму
Теорія літератури
Байронізм — літературна течія початку XIX ст., що виникла під впливом творчості англійського поета Дж. Г. Байрона (1788-1824), характеризується романтичним індивідуалізмом, розладом між поетом і суспільством, розчарованістю.
Матеріал на допомогу
Походження
Джордж Байрон народився у Лондоні 22 січня 1788 p. у знатній, але збіднілій дворянській родині. Гордон – прізвище його матері Кетрін. Байрон – прізвище батька Джона. Ноель – прізвище тещі Байрона, яке дісталося йому у спадок разом із частиною її майна. Поетові воно подобалося, оскільки давало можливість підписуватися ініціалами ”Н. Б.” (Ноель Байрон), зовсім, як його кумир Наполеон Бонапарт.
Джордж Гордон Ноель лорд Байрон
Батьки
Його батько, Джон Гордон, гвардійський офіцер, розтративши власний статок і посаг дружини, рятуючись від кредиторів, втік до Франції, де помер, коли Байрону виповнилось три роки. Мати Байрона , Кетрін Гордон, належала до шотландської знаті, родовід якої брав свій початок від нащадків короля Якова І. Вона стала другою дружиною безпутного вдівця, “божевільного Джека”, що звик жити на широку ногу.
Навчання
Більш-менш систематичне навчання Байрон розпочав у Граматичній школі м. Ебердін. Одного дня сюди прийшла звістка про те, що у житті 10-літнього хлопця відбулися зміни.
По смерті двоюрідного діда Уїльяма Байрона він успадкував родовий маєток під назвою «Ньюстедське абатство» і титул лорда, тобто отримав право по досягненні 18 років без виборів, на все життя зайняти місце в палаті лордів і навчатися в одній із кращих аристократичних шкіл Англії.
1801 року Байрон вступив до аристократичної школи Харроу. Хлопець не виявляв особливої старанності, та й стосунки з іншими дітьми складалися непросто. Каліка від народження, Джордж страждав від своєї кульгавості, прагнув самотності.
У 1805 р. він вступив до Кембріджського університету. Будучи студентом, Байрон винаймав чудові кімнати, жив безтурботно, став справжнім модником.
Розваги
У ці ж роки з’явився потяг до ексцентричних розваг. Наприклад, він завів собі ведмедя, якого під час канікул забирав додому в Ньюстед. Усе це, звичайно, вимагало коштів, тому до повноліття набралося 12 тисяч боргу.
Творчість
У грудні 1806 року Байрон видав першу збірку віршів, які, за порадою друга, вилучив із продажу і знищив. Видання з’явилося без посилання на авторство. Уперше своїм іменем Байрон підписався під збіркою «Години дозвілля», яка побачила світ у червні 1807 року.
Через декілька днів після присяги в палаті лордів побачила світ поема «Англійські барди і шотландські оглядачі», якою автор нажив собі значних ворогів.
Втілив мрію у життя
Побував у Іспанії, Португалії, відвідав Албанію, Грецію,
Турцію. Під час подорожі починає писати
поему «Паломництво Чайльд-Гарольда».
Цикл поем, написаних у 1813—1816 pp., — «Гяур», «Корсар», «Лара», «Парізина», “Абідоська наречена”.
Останні роки життя
В останні роки життя він, за браком часу, писав мало. В січні 1824 р. в місті Міссолонги (Греція) поет відсвяткував своє 36-ліття, відчуваючи (так колись напророкувала йому ворожка), що цей рік стане фатальним. У день народження він написав свій останній вірш: “В день мого тридцятишестиліття”. Вгамуйся, серце. Вибив час. Нікого нам не зворушить. Нехай любов обходить нас, Та нам – любить.
15 лютого 1824 р. у Байрона стався тяжкий напад лихоманки. I
коли хвороба вже ніби відступила, раптово, навесні 19 квітня 1824 р. молодий
поет помер в оточенні розгублених лікарів. Останніми словами, які злетіли з
його вуст, були: «Сестро моя! дитя моє!..
бідна Греціє!.. я віддав їй час, маєтності, здоров'я!.. тепер віддаю і життя!»
Тема. Генріх Гейне - німецький поет-романтик. "Книга пісень":особливості композиції збірки, образ ліричного героя.
Матеріал на допомогу
Визначальні риси
романтизму:
- заперечення раціоналізму доби Просвітництва;
- вільна побудова творів;
- апологія (захист) особистості;
- неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія);
- культ почуттів;
- ліричні та ліро-епічні форми;
- нерозривний з’язок змісту і форми - інтенсивне використання художніх засобів
- захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів;
- інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.
Романтизм іноді
вдається до смішного, гумористичного, чудернацького.
Своєрідним явищем поетики романтизму стає так звана «романтична іронія».
Ще одним засобом романтичного пізнання Всесвіту стає гротеск, поряд з яким використовуються й інші форми умовної образності. Митець-романтик не відтворює дійсність, а перетворює, «романтизує» її. І цей новий умовний світ для романтика є прекраснішим за реальний. Хоча ці «два світи» далеко не завжди співіснують у гармонійній єдності. Митці часто відчувають цілковитий розлад між мрією та дійсністю, що спричиняє настрої безнадії та відчаю. Такий романтичний умонастрій дістав назву «світової скорботи». Світового значення набула творчість таких представників романтизму, як Д. Байрон, В. Скотт (Англія); Г. Гейне, Ф. Шіллер (Німеччина); В. Гюго (Франція) та ін.
Матеріал на допомогу
Збірка Г.Гейне "Книга пісень"
Генріх Гейне – знаменитий німецький поет, публіцист і критик.
Генріх Гейне був далеким родичем Карла Маркса по материнській лінії. Однак вони познайомилися в Парижі в 1843 році і не підозрювали про свою спорідненість.
Поет Генріх Гейне одружився на Євгенії Мірат – неосвіченій, грубій і недалекій продавщиці із взуттєвого магазину. Його любов брала інколи дивні форми, так що поет залишив заповіт, за яким весь стан переходить Євгенії з однією умовою – вона повинна обов’язково вийти заміж після його смерті. Чому так? За словами письменника, таким чином він буде впевнений, що хоча б одна людина буде шкодувати про його смерть.
Після закінчення Дюссельдорфської ліцею, батько помістив Генріха в одну з франкфуртських банкірських контор для вивчення вексельної справи, а потім – прикажчиком в бакалійний склад. Через два місяці Генріх втік додому, після чого батько відправив його до Гамбурга, цього разу, до дядька – Соломона Гейне. Завдяки сприянню впливового дядька, Генріх Гейне відкрив комісіонерську контору.
Перебуваючи у дядька Соломона, він закохався у свою кузину Амалію. Любов залишилася без відповіді, і всі переживання Генріха знайшли вихід у його віршах – в «Книзі пісень».
Збірка складається з трьох частин:
«Юнацькі страждання» — кохана з’являється до нього в уяві;
«Ліричне інтермецо» — кохання розцвітає у сновидіннях;
«Знову на батьківщині» — любов оживає лише в пам’яті поета.
Самотній кедр на стромині
В північній стоїть стороні,
І кригою й снігом укритий,
Дрімає і мріє вві сні.
І бачить він сон про пальму,
Що десь у південній землі
Сумує в німій самотині
На спаленій сонцем землі.
(Переклад Л. Первомайського)
Саме цей вірш можна вважати зразком романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поету зі своєю коханою. Здавалось би, ми читаємо про звичайні події з життя людини.
Перед нами постають образи-символи самотності.
Однією з особливостей збірки можна вважати пейзажні замальовки, де природа виступає як жива істота: подібно героєві вона сумує і радіє:
Чому троянди немов неживі,
Кохана, скажи мені?
Чому, скажи, в зеленій траві
Фіалки такі мовчазні?
Чому так гірко дзвенить і співа
Жайворонком блакить?
Чому в своєму диханні трава
Тління і смерть таїть?
Чому холодне сонце поля
В задумі похмурій мина?
Чому така пустельна земля
I сіра, мов труна?
Чому мене, мов безумця, в пітьму
Моя печаль жене?
Скажи, кохана моя, чому
Покинула ти мене?
(Переклад Л. Первомайського)
В останнє десятиліття життя Гейне був прикутий до ліжка, ці вісім років він називав «матрацною могилою» (поет хворів на туберкульоз спинного мозку).
