Матеріал на допомогу
повість Таїра Халілова "До останнього подиху".
Хочу розпочати урок словами Аристотеля:" Якщо хочеш розповісти
історію цілого народу - розкажи історію однієї людини". Твір закликає нас замислитись над нашими вчинками
У повісті Халілова «До останнього
подиху» художньо відтворено останній день життя старого чоловіка, прикутого до
ліжка. І поки він повзе до дверей, щоб відчинити тому, хто дзвонить у його
квартиру, втрачає свідомість і знову приходить до тями, перед ним у пам'яті
прокручується все його життя: дитинство на березі моря, перше кохання, війна,
депортація, життя в Узбекистані, зрада приятеля, радянська каторга, звільнення,
робота в геологічній експедиції, випадкова зустріч із жінкою, яку полюбив у
юності, одруження, народження сина, смерть дружини, старість.
Літературний гід
У повісті "До останнього подиху" відтворено один день із життя старого тяжкохворого чоловіка. Сюжетну канву побудовано навколо його спроб дістатися до дверей, у які хтось дзвонить. Старий повзе, втрачає свідомість, а в його пам'яті пролітає все життя.
Творчість Милорада Павича
із творчістю Милорада Павича, зокрема його оповіданням "Скляний равлик".Раджу перечитати ще раз цей твір, але не так, як читали спочатку.Надзвичайно цікавий твір, оскільки фінал залежить від нас. А це спонукає до роздумів.
Жанр твору
Новаторським є авторське визначення жанру твору — оповідання
для комп’ютера й циркуля, для прочитання якого необхідний комп’ютер. Цим автор
прагне не лише заінтригувати читача, а й задає правила прочитання — по колу,
оскільки з часом нічого не змінюється у
світі, у якому людина почувається ізольованою, самотньою, відчуженою.
Гра із твором і
читачем
За принципом гри будуються описи відчуття самотності
головної героїні твору панни Хатчепсут і колишньої дружини іншого головного
героя Сенмута. У такий спосіб автор наштовхує читача на висновок про те, що
саме самотність робить людей схожими одне на одного, а отже, зближує, духовно
споріднює їх.
Упродовж життя змінюються герої, а отже, і світ, проте його
риса — прагматизм — лишається непорушною. Меркантильний, егоїстичний світ
приречений, він не має права на існування, а тому гине від вибуху.
Це пояснює метафоричний сенс розв’язки: вибух стався від
взаємодії крадених речей, використаних як подарунки, а тому стосунки між
людьми не повинні ґрунтуватися на прагматизмі, інакше вони приречені на
загибель. Якщо ж читач прагне щасливого завершення твору, то можна
припустити, що декоративна свічка-равлик, палаючи, долає свою замкнутість, —
любов наповнює людину новими якостями, робить її здатною перемогти самотність.
Скляний равлик
Значення центральної метафори
Важливу роль в оповіданні відіграє художня деталь — скляний равлик — метафора людини: вона ізольована, замкнута, як равлик у мушлі, і
разом із тим дуже вразлива, їй легко зашкодити, як склу. Але скляний равлик —
це свічка, яка горить, тобто віддає себе іншим.
Варіанти фіналу твору як ознака стилю Милорада Павича
Дві версії фіналу оповідання демонструють характерну для
постмодерністів можливість по-різному розв’язувати проблеми, спонукаючи читача
вибирати одне з двох моральних правил.
Таке новаторське художнє вирішення є творчим продовження
світової літературної традиції Генріка Ібсена і Бертольта Брехта
використовувати відкритий фінал драм.
Інтертекстуальність
Не менш важливою
постмодерністською рисою твору є
інтертекстуальність — використання інших творів завдяки цитуванню та
наслідуванню чужих стильових правил окремих письменників.
Милорад Павич створює інтертекстуальні зв’язки в
іронічно-пародійній формі. У побудові сюжету вгадується популярна новела
О’Генрі «Дари волхвів». Сюжет твору О’Генрі (передріздвяні клопоти, перипетії з
подарунками) наповнюється зовсім іншим, протилежним змістом. Герої позбавлені щирості
в почуттях, мудрості й благородства. Замість щасливої, хоч і бідної сім’ї,
маємо роз’єднаних, загублених у своїй самотності нещасних людей. їхнє випадкове
знайомство — шанс змінити себе, а разом із тим і світ. Але чи буде використано
цю можливість, залежить від читача.